Кохання

Ідеальний чоловік

– А де наша Злата? – запитала Марина подруг.

– Ой, а ти не в курсі, чи що? – усміхнулася Світлана. – У неї ж нова любов.

– Та ти що? – здивувалася дівчина. – І що вона тепер з нами взагалі спілкуватися не буде?

– Та ні, – відповіла Яна. – Зараз вона прийде. Тому ми тут і зібралися. Вона мені і Світлані про нього всі вуха прожужжала. Але ти ж знаєш Злату. Вона начебто і говорить, але напівнатяками як-то. Я з таким чоловіком познайомилася, – скопіювала Яна Злату. – Питаєш, з яким? А вона очі закотить і мовчки посміхається. Загалом, ми з Свєткою вирішили, що треба у неї толком все дізнатися. Допоможеш нам її розговорити?

Марина кивнула.

– Звичайно, цікаво ж, що у Злати там за парубок. А он, до речі, і вона.

Злата буквально впливла в кафе. Вона відкинула за плечі довгі золотаві волосся і привітно посміхнулася подругами.

– Привіт, мій красуні, – привіталася вона. – Як ви тут?

– Тебе чекаємо, – відповіла Світла. – Адже в тебе єдиною з нас самі вражаючі новини.

Злата загадково всміхнулася й махнула рукою.

– Та нічого такого в моєму житті не відбувається, – відповіла вона. – Так просто. . . познайомилася тут.

– Просто познайомилася, – передразнила її Яна. – Злат, ну так не по – людськи. Ми ж подруги, завжди один одному все розповідаємо. А ти тільки очі закочуєш без кінця і посміхаєшся.

– Ну, правда, – підтримала подругу Марина. – Чи не кажи про нього взагалі. Або розповідай.

– Так, звичайно, розповім, – відповіла Злата. – Мені, чесно кажучи, не терпиться. Просто. . . я ніколи не думала, що зі мною станеться щось подібне. Дівчатка, все як у любовних романах. Ми з ним навіть познайомилися романтично. Я підвернула ногу на сходах. А тут він. Допоміг мені спочатку дійти до лавки. Ми трохи посиділи, говорили про всякі дрібниці. А потім я спробувала встати. І зрозуміла, що без допомоги йти не можу. Добре хоч це сталося неподалік від будинку. Жан допоміг мені дійти до будинку.

– Його звати Жан? – здивувалася Світла. – Що за ім’я таке? Він що . . . француз?

– Бабуся була француженка, уявляєш, – кивнула Злата. – Вона була закохана в російську літературу, а ще обожнювала російський балет. Загалом, вона регулярно приїжджала в Москву. А потім закохалася в російського хлопця і залишилася.

– Ого, – простягнула Марина. – І що . . . твій Жан схожий на француза?

Злата знизала плечима.

– Звідки я знаю, як виглядають французи, – відповіла вона. – Я точно знаю, що Жан – красень. Я спочатку навіть подумала, що ні за що не сподобаюся такому хлопцеві. Аж надто він гарний.

– Гаразд, – махнула рукою Яна. – Проводив він тебе до дому, а що було далі?

– Уявляєш, він попросив мій телефон. На наступний день подзвонив, спитав, що мені потрібно. Приніс продукти. Посидів зі мною. Просто поговорив. А потім ще раз прийшов. І вже тоді запросив на побачення. Я, звичайно, не відмовилася. Я повірити своєму щастю не могла. І ось. . . ми зустрічаємося вже два місяці.

– Так. . . і в чому підступ?

– Підступ? – перепитала Злата. – Який підступ?

– Ну не може ж він бути таким ідеальним, – відповіла Світлана. – Та уважний і турботливий . . . і красивий.

– Чому ж не може, – здивувалася Злата. – Може, звичайно.

– Напевно, погана робота? – уточнила Яна. – Або взагалі не працює? Або, може бути, з батьками живе?

– Ой, які ви, – махнула Злата рукою. – Злючки. Хоча я теж була такою ж раніше. Але . . . Жан день за днем мені доводить, що так буває. Що чоловік, може бути, ідеальним. З роботою у нього все добре. Він ріелтор. Причому дуже успішний. Шикарно заробляє. У нього дорога машина. І одягнений він завжди з голочки. А ще. . . у нього вільний графік роботи. Знаєте, як це прикольно. Він може приїхати до мене на роботу, щоб просто пообідати вдвох. Ах так, і живе він один. У нього, правда . дійсно близькі відносини з його мамою. Він обідає у неї раз у тиждень. Але це просто тому, що він хороший син. Тим більше що мама живе одна, . . . їй буває нудно.

– Ну що, дівчата? – звернулася Яна до подруг. – Який вердикт?

– Златка безнадійно закохана і тому у неї ось такі, – Світла розвела руками. – Рожеві окуляри.

– Згодна з Светиком, – кивнула Марина.

– Ви просто заздрите, – відповіла Злата. – Ви ще переконаєтеся, що він найкращий.

– Може, познайомиш? – попросила Марина.

– Найближчим часом, – погодилася Злата.